Олег Цаль-Цалько, Senior Solution Architect в EPAM, про кар’єру архітектора та конференцію Devoxx Ukraine

До EPAM я приєднався майже на початку своєї кар’єри в IT. До цього я два роки працював у школі вчителем інформатики, паралельно навчаючись у КПІ (Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського). А також встиг попрацювати розробником у невеликій компанії. Маючи невеликий досвід роботи, я вирішив пройти співбесіду в EPAM і мені запропонували позицію Middle-розробника.

Я з теплотою згадую цей час, бо тоді компанія ще не була такою великою, як зараз. Не було таких чітко побудованих процесів та можливості працювати віддалено, але, з іншого боку, робота в невеликому офісі серед досвідчених колег, мала свої переваги. Я з легкістю міг звернутися по допомогу в розв’язанні якоїсь проблеми чи просто з питаннями й таким чином швидко здобував необхідні навички та знання.

На моєму першому проєкті замовник був із Великої Британії і я отримав змогу з’їздити у відрядження до цієї країни. Для мене це стало незабутнім досвідом.

Мій перший асесмент у компанії був невдалим. У той час процес оцінювання інженера та перехід на позицію вище відрізнявся від того, як це працює зараз. Щоби отримати роль рівня Senior я «складав іспит» своєму people-менеджеру й мені це вдалося не з першого разу.

Зараз це добре налаштований процес. Оцінювання проводить комітет експертів, а також є конкретні вимоги для кожної позиції. Тож можна сказати, що такий асесмент є більш об’єктивним та зрозумілим для EPAM-ера.

звичайно, складніше. Але наразі в компанії робиться все для того, щоб зробити цей процес простішим і зрозумілішим. Під час перших таких асесментів, інженерам давали практичне завдання безпосередньо під час зустрічі і спеціаліст мав одразу видати практичне рішення. Із часом стало зрозуміло, що це дуже складно для колег, оскільки потрібен час на те, щоб зібратись і подумати. Тому зараз ми видаємо завдання за день або два до сесії для того, щоб можна було подумати та підготуватись. Під час презентації цього рішення, експерти озвучують додаткові вимоги до системи для того, щоб інженер зміг продемонструвати свої навички та вміння підлаштувати своє рішення до нових вимог.

Я завжди був «технічною» людиною. Мені подобається математика, логіка, програмування. Тому я особливо не вагався. Я також маю досвід у напрямі менеджменту, оскільки я є People-менеджером та на деяких проєктах виконував роль Delivery-менеджера. Але все одно архітектура залишається для мене найцікавішим напрямом. Це окрема дисципліна, яка не обов’язково може бути логічним продовженням кар’єри після програмування. В EPAM інженер може обрати собі декілька напрямів для розвитку — менеджмент, Advanced Engineering або архітектура. Якщо ви обираєте останній варіант, то треба бути готовим до того, що він має дві рівнозначні складові — технології та комунікацію. Я маю досить розвинені комунікативні навички, тож для мене це ідеальний варіант. Мені цікаво розробляти рішення для клієнтів та шукати найкращий підхід для досягнення їхніх бізнес-цілей. Тут треба зауважити, що архітектор часто виступає також коучем, ментором і консультантом для команди. Це для мене теж є цікавими складником роботи архітектора.

Що стосується саме обов’язків менеджера, то вони в мене звичайно є. І чим вища моя позиція, тим їх стає більше. Але я б не хотів глибше занурюватись у цей напрям із декількох причин. Найперше, це те, що залишається менше часу для технічних речей, а я не хотів би втрачати свій технічний досвід. По-друге, я люблю працювати з розробниками, мені часто буває легше знайти з ними спільну мову, ніж з іншими менеджерами.

Тому із цим я раджу працювати та «прокачувати» цю навичку.

Для менеджера своєю чергою теж важливо мати технічний бекґраунд, оскільки вони в будь-якому випадку працюють із розробниками. Тож це важливо — вміти розуміти інженерів та говорити з ними спільною мовою. Також я ціную в менеджерах емоційний інтелект, тобто вміння «зчитувати» людей та діяти відповідно. Й останніми, але не менш важливими є безпосередньо управлінські навички. До них я відношу вміння керувати часом, процесами та командою. А також важливо постійно знаходитися глибоко в контексті всього, що відбувається на проєкті, щоби бути з командою «на одній хвилі».

Що стосується архітектора, то це насамперед саме архітектурні навички, які відрізняються від навичок інженера. Наступним зазначу вміння комунікувати з клієнтом, а також бажання дійсно зрозуміти його потреби та мотиви. Архітектор має вміти презентувати, пояснювати та переконувати. Це особливі комунікативні навички, які ґрунтуються на вмінні знайти підхід до будь-кого. І третім я б назвав певну гнучкість. Часто архітекторів можна порівняти з клеєм, оскільки вони заповнюють, з’єднують між собою та підсилюють слабкі місця. Проєкти бувають різні — іноді від архітектора вимагають лише технічне рішення, іноді потрібно багато спілкуватись із замовником для того, щоб краще розуміти його потреби, а іноді потрібно виступити в ролі Delivery-менеджера. Тож наголошую на тому, що для архітектора є дуже важливим зрозуміти, де саме він потрібен на проєкті та підлаштуватися для того, щоб отримати хороший результат.

Про Devoxx я знав ще бувши розробником і брав участь у конференціях у ролі слухача. Із часом я став спікером та загалом був активним учасником Java-спільноти. У 2020 році я очолив програмний комітет Devoxx Ukraine і з того часу відповідаю за контентну складову конференції. Це займає досить багато часу, оскільки потрібно суміщати цю діяльність з основною роботою. Але я вважаю, що робити це важливо, тож із року в рік продовжую цим займатися.

Ці чотири роки були дуже складними. 2020 та 2021 це роки, коли викликом був Covid-19, а у 2022 почалося повномасштабне вторгнення. Тож потрібно було якось адаптуватися. З 2020 року конференція стала онлайн-подією, а з 2022 — благодійною.

Трансформація була неминучою — кількість учасників, на жаль, зменшилась. Знадобився час для того, щоб слухачі звикли до онлайн-формату, бо, звичайно, це не те саме, що живе спілкування під час офлайн-конференції. Але продовжувати проведення цієї конференції дуже важливо для спільноти інженерів, IT-індустрії та країни загалом.

У 2022 році спільними зусиллями організаторів, спікерів та слухачів вдалося зібрати 54 087 євро на 20 дронів для фонду Сергія Притули. У 2023 році метою заходу було зібрати 50 тисяч євро для фонду «Leleka Foundation» на закупівлю 50 медичних наплічників із усіма необхідними медичними засобами для лікарів, які працюють у зоні бойових дій.

Я впевнений, що перша післявоєнна конференція матиме величезний успіх — ми зможемо запросити найкращих спікерів в Україну та зібрати учасників на офлайн-нетворкінг.

Також ми маємо багато спікерів, які виступають кожного року. Вони вже є нашими друзями, тож виступають навіть у певному сенсі амбасадорами та рекомендують нас своїм друзям, які теж подають доклади на виступ.

Наш програмний комітет своєю чергою відбирає найрелевантніші доповіді та формує лайнап спікерів. Далі починається цікавий процес — організація розкладу конференції. Оскільки спікери з різних країн та мають різні часові пояси, їм потрібно запропонувати зручний час для виступу. А також розписати стріми конференції таким чином, щоб доповіді по схожим темам не відбувались одночасно. Таким чином, учасник, який прийшов послухати, наприклад, про нові інструменти зміг би потрапити на всі тематичні виступи.

Насправді поки чіткого плану ще немає, ми з організаторами тільки починаємо обговорення. Але можу сказати, що конференція буде проходити й далі, тож раджу слідкувати за нашими анонсами.