«Ми повинні бути першими у сфері цифрової інклюзивності», Ігор Процюк, інженер з тестування в EPAM

Зараз Ігор працює в EPAM з клієнтом у сфері електронної комерції та навчає інших принципам доступності цифрових рішень. Він прагне змінити стереотипи українців щодо життя людей з інвалідністю. Ось його особиста розповідь.

Моє життя могло скластися по-іншому. Я мешкав у Данії, працював менеджером, грав у футбол, будував плани з дружиною. Але одного ранку я прокинувся і зрозумів, що втрачаю зір. Після півроку лікування та кількох операцій я повернувся до Черкас — без зору, дружини, роботи, але з ноутбуком та підтримкою рідних.

Мій світ перевернувся. Колись я здобув освіту в Черкаському державному технологічному університеті за напрямком телекомунікацій. Хоча я не сподівався, що ці знання колись стануть у пригоді, у 2020 році, втративши зір повністю, я почав новий шлях, спираючись на університетський досвід. Друзі порадили програму screen reader, яка відкрила мені доступ до цифрового світу.

Відтоді моя мета – робити світ доступнішим. Я допомагаю розробникам зрозуміти, як люди з різними обмеженнями користуються їхніми продуктами, яка має бути архітектура рішення, що враховувати на початку розробки. Це важлива місія, особливо під час війни, безбар'єрність має стати частиною нашого майбутнього.

Після низки внутрішніх обговорень в EPAM щодо доступності, сформувалася невелика група, яка розробила спеціальну лекцію для студентів технічних вузів. Жартома кажу, що займаюся цим, бо втомився тестувати помилки доступності цифрових рішень. Насправді, в Україні щодня зростає кількість людей з інвалідністю. Щоб вони могли комфортно користуватися різними цифровими рішеннями, ми повинні бути першими у цьому напрямку.

Під час зустрічей зі студентами ми обговорюємо цифрову доступність, її принципи та реалізацію, а також стандарт WCAG*. На жаль, ця важлива тема відсутня у програмі підготовки майбутніх розробників. Ми готували лекцію дев'ять місяців перед освітнім туром університетами України. Типова реакція студентів – здивування. Вони цікавляться інструментами, законами, використанням сайтів людьми з інвалідністю, повною або частковою втратою зору та допоміжними системами. Наприклад, існує технологія керування курсором через рухи голови чи очей для людей з моторними порушеннями. Студентам це здається фантастикою. Наші лекції переконливі, бо їх проводить незряча людина. Вже відбулося 10 зустрічей у різних містах. Перша була у Дніпрі навесні, нещодавно повернулися з Івано-Франківська, де аудиторія була переповнена. Потім відвідали столичний авіаційний університет. Хотілося б, щоб більше закладів зверталися за нашою експертизою. Ми готові ділитися знаннями.

Думаю, варто починати просвітництво зі шкіл, говорячи не лише про цифрові, а й про побутові речі. Хочу, щоб люди розуміли - життя не закінчується з інвалідністю. Як фахівець з доступності стверджую - все можливо. Я грав у футбол, після втрати зору займався гончарством, брав участь у театральних виставах. Тепер моє покликання - просвітництво щодо доступності, розуміння можливостей та базових принципів для всіх.

Роботи попереду багато, і я роблю її добре там, де я є. Я як баржа - тихо пливу своїм курсом. Це лише початок моєї історії, попереду ще багато планів і викликів.