Чому я викладаю і раджу вам почати робити те саме

Це історія про колишнього викладача вишу, який знайшов своє покликання в ІТ, але не припинив навчати молодих фахівців. Знайомтеся - Андрій Трубіцин, Solution Architect, вже близько 5 років співпрацює з EРАМ. За його плечима 8 років викладання у вищому навчальному закладі і зараз він задіяний одразу в кількох освітніх проєктах компанії. Андрій не прагнув викладати, але життя склалося саме так. Отже, далі розповідь від першої особи.

У дитинстві захоплювався творами фантастів Азімова, Лема, братів Стругацьких, мріяв створювати роботів. З моменту, коли в будинку з'явився 8-розрядний ZX Spectrum, всі мої думки були тільки про програмування. У ліцеї я вперше побачив комп'ютери з Європи, перші 286-ті машини. Саме тоді, в 11 класі я набув першого досвіду викладання. Я розповідав п'ятикласникам про Norton Commander: як копіювати файли, запускати ігри, зчитувати інформацію з дискети. Вивчаючи математику в виші (механіко-математичний факультет в Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна), як і більшість студентів, я постійно підробляв – розв’язував лабораторні з програмування. Паралельно вступив до аспірантури. Виявилося, викладачів математики багато, а інформатики - немає. Тому в 22 роки я почав читати лекції з програмування. Зокрема курс з мов програмування С ++, Java, баз даних, спецкурси з шаблонів проєктування, криптографії. Спочатку було страшно - в аудиторії мої вчорашні приятелі. Складно було сприймати себе в новій ролі, але це був чудовий період для розвитку soft skills.

До програмування на мехматі ставилися як до гуманітарного предмета, одиниці по-справжньому хотіли вчитися. Я працював тільки з тими студентами, хто цікавився, від інших вимагав мінімум знань. Зараз - інакше, коли я викладаю, бачу віддачу. Люди розуміють, що заробіток програмістів вище за середній на ринку, і це мотивує. Іноді я зустрічаю своїх колишніх студентів серед тестувальників, програмістів, хоча свого часу вони обіцяли ніколи не братися до програмуванням. За обіцянку я ставив їм трійки.

Після вузу я працював в «Інституті комплексної автоматизації», який розробляв програми для атомних станцій. До речі, кілька моїх програм досі «крутиться» на Хмельницькій та Південно-Українській АЕС. Поки я писав кандидатську і викладав, інший інститут попросив побудувати систему обліку моніторингу зростання і виготовлення кристалів. На той час фахівців було мало - або виїхали за кордон, або пішли в комерцію. Мені, молодому 24-річному хлопцю, випала крута можливість створювати продукт для великого інституту, який заробляв мільйони на експорті кристалів. Завдяки цій співпраці, інститут пройшов сертифікацію на ISO, а я взявся до фрілансу на різних платформах. Коли з'явилася сім’я, народилася дочка, стало зрозуміло: треба щось змінювати. Так в моєму житті з'явилася аутстафінговая компанія Muranosoft, а згодом - ЕРАМ. Почалася моя кар'єра програміста і на п'ять років призупинилася кар'єра викладача.

EPAM швидко зростає, постійно долучаються нові спеціалісти, яких потрібно навчати. І ось я, вже архітектор, знову викладаю. Хоча я б не сказав, що це сумісництво кар'єр: навчання інших - це частина моєї роботи інженера. Я починаю нові проєкти і хочу, щоб до мене приходили люди, які розуміють архітектуру, вміють читати діаграми, можуть нести відповідальність за частину роботи, допомагаючи мені добиватися цілей. З 2016 року в компанії існує Solution Architecture School (SAS), де я викладаю. Мета програми - за 5 місяців дати фундаментальні знання з цієї дисципліни і допомогти слухачам перейти на наступний кар'єрний рівень в компанії. Але професія архітектора - це, відверто кажучи, складно. А 180 годин навчання - чимало, тому до кінця доходять не всі. Ті, хто змогли, стали краще вибудовувати процеси і розробляти дизайн певних частин рішення, аналізувати вимоги на проєктах і документувати рішення. Щоб я сам міг перейти на вищий рівень - Senior Architect, директор з технологій або Lead Architect - мені потрібно підготувати зміну. Цим я і займаюся.

З минулого року я залучений також до роботи над зовнішньої освітньою програмою Master's degree Program, яка створена ЕРАМ в партнерстві з одним з найпрестижніших ВНЗ України - Києво-Могилянською Академією. Ця магістерська програма підготовлена спеціально для досвідчених розробників, які мріють про розвиток кар'єри в IT і вона доступна абсолютно всім, незалежно від проживання і місця роботи. Разом з колегами я розробляв модуль з Solution Architecture на основі власного досвіду в SAS. Але, якщо в школі архітекторів більше уваги приділялося оффлайн зустрічам, то в MsDP - фокус на онлайн формат і воркшопи. Новий формат вимагає адаптації навчальної програми - розробити опитувальники, тести, домашні завдання тощо. Зараз, коли половина навчання позаду, зізнаюся, група підібралася відмінна. Серед слухачів є і розробники, і менеджери, і директори. Є керівник IT-відділення банку, якому важливо не стати архітектором, але зрозуміти внутрішні процеси власного IT-відділу. Цікаво, що пара хлопців приїхали з Білорусі, вони самостійно оплачують і навчання, і візити до Києва. Я був вражений їхньою цілеспрямованістю. Незважаючи на те, що програма насичена - один лише модуль триває понад 400 годин - слухачі вкрай мотивовані. Можливо, ставлення інше через те, що навчання платне. Ситуацій, коли хтось не зробив домашку - не буває. Не буває і сесій без питань. Слухачі вимагають відповідей, заглиблюються в теми, їм потрібні деталі. Коли ділишся знаннями і комусь вони потрібні - викладач щасливий. До речі, у «викладацькому складі» MsDP - фахівці дуже високого рівня. До Києва приїжджали виступати «IT-зірки» - СТО, топ менеджмент ЕРАМ, а також спеціально запрошені викладачі, серед яких Бертран Мейер, випускник Стендфорда, який створив мову програмування Eiffel. Це люди, які багато досягли, у них величезний досвід, широкий погляд на те, що відбувається. Такі зустрічі дуже популярні.

Також я беру участь у програмі менторінгу. Вона корисна для фахівців, які приходять з ринку і не завжди володіють експертизою, необхідною для певного проєкту. Наставник допомагає швидше включитися в роботу. Іноді приходять досвідчені фахівці, які хочуть пройти ре-трейнінг навичок. Разом ми готуємо персональний план розвитку, цілі, яких учень хоче досягти за певний час. Зазвичай така співпраця триває 2-6 місяців. Це хороший досвід, але, перш за все, дуже важливо спочатку визначити, навіщо це менторові і навіщо це менті. Взагалі, хороша звичка - завжди думати, навіщо ми щось робимо. Якось працював одночасно з 7 слухачами, але бути наставником для такої кількості осіб - важко. Пізніше мої менті розійшлися по проєктам, деякі виконують функції архітектора, деякі досі працюють зі мною, ми підтримуємо зв'язок. Наразі вони ще не стали архітекторами, але вже мають розуміння архітектурної роботи.

Для чого мені викладання? Все досить прагматично - це можливість капіталізувати себе як фахівця, визнання моєї експертизи. Щоб розвиватися і заробляти більше, мені потрібно робити те, чого не роблять інші, йти на складнішу позицію. Для цього мені потрібно залишити після себе стабільну ситуацію, компетентних фахівців. Також мені, як і будь-якій людині, важлива потреба в самовираженні і визнанні. Коли мене слухають, запитують, з'являється почуття затребуваності. Викладачі знають, про що я.

Крім того, всі ми продаємо власні компетенції на ринку. З двох кандидатів на позицію з практично однаковим резюме, схожим досвідом та навичками, ми вибираємо більш відомого - того, хто виступав на конференціях, брав участь у хакатонах, профільних заходах. Взяти просто компетентного фахівця або ж кандидата, який зможе і працювати, і навчати інших розробників до рівня мідлів, сеньйорів, архітекторів? Відповідь очевидна. Те саме стосується soft skills: можна взяти розробника зі слабкими комунікаційними навичками, але до нього ще й менеджера. Або одного архітектора, який і спілкуватися вміє, і в розробці сильний. Це буде фінансово вигідно і компанії, і самому архітекторові.

На завершення, я б хотів, щоб ви задумалися - хто такий хороший викладач. На кожного з нас свого часу мав вплив учитель. Згадаємо тандем Олександра Македонського і Аристотеля. Що об'єднує людей, яких ми називаємо «хорошими вчителями»? І що потрібно для того, щоб бути схожим на них?

По-перше, це розуміння того, навіщо ти викладаєш. Про свої мотиви я вже розповів вище.

По-друге, що саме ти викладаєш. Мова йде про технічні знання. Я відчув це, коли на курсі криптографії з'являлися еліптичні криві і алгоритми, засновані на них. Відверто кажучи, я й сам не до кінця розумів тему. І питання від допитливих слухачів були особливо «гарячі». Довелося розібратися.

По-третє, терпіння. І це, напевно, найважливіше в викладанні. Ця "чеснота" особливо гартувалася в вузі, коли студенти в період сесії намагалися маніпулювати станом здоров'я, життєвими обставинами, аби тільки отримати залік. Крім того, терпіння і прийняття знадобляться і в інших випадках. Те, що є очевидним для вас, вимагає часу на осмислення у студента. Тому викладачеві ніколи не можна скочуватися в підхід «я покажу, як правильно, роби, як я». Щоб виховати людей мислячих, використовуйте інший метод - «зроби, покажи мені, а я підкажу, як це зробити краще». Так, це призводить до того, що у кожного інженера формується власний стиль. Але мені здається, це на краще, адже різноманітність - це те, що робить як IT індустрію, так і світ в цілому, прекраснішим.